З нововведеними правилами дорожнього руху чогось спочатку здалося, що хоч тепер на зелене світло можна буде спокійно перейти дорогу, великі штрафи за водіння у нетверезому стані, трохи налякали водіїв, але свята залишаються святами…
У суботу, шостого грудня, близько другої години дня поблизу села Бережанка Чемеровецького району сталась дорожньо – транспортна пригода. Автомобіль «Рено Преміум», за кермом якого був 45-річний житель селища Закупне, рухаючись на великій швидкості, зіткнувся з таксі легковим автомобілем «Бентлі», який їхав попереду. Внаслідок ДТП таксі перекинулось, а 25-річний водій Максим Залізний дивом залишився живий. Як повідомляють лікарі «швидкої», водій обійшовся лише травмою голови та одразу ж був госпіталізований в Чемеровецьку ЦРЛ.
А от пасажирці дісталося трохи більше. Від сильного поштовху ззаду, сидяча на передньому сидінні, дівчина майже вилетіла на капот авто, від чого отримала перелом ключиці, багато численні травми, а скло сильна порізало все обличчя. «От так, перший раз «взяла» таксі, щоб швидше доїхати додому з роботи, а тепер… Мабуть ніколи не забуду, як життя промайнуло перед очима. То нічого, що воно тепер понівечене, але дякую Богу, що ще хоч дихаю», - говорить у розпачі 19-річна Ольга.
«На цьому перехресті чи не щодня якісь аварії стаються, але такого я ще не бачив! Здалося на мить, вантажівка переїде автомобіль як коробку від цигарок, зрівнявши з асфальтом!» - розповідає Микола Стасюк, який, повертаючись з магазину, мимоволі став свідком трагедії.
Як повідомляє С.Р.Загородний заступник начальника відділення МНС у Чемеровецькому районі, який одразу ж прибув на місце аварії, вантажівка належить ЗАТ ТНК «Оболонь». Пояснив, що водій у нетверезому стані, сівши за руль, мчав на великій швидкості, не впорався з керуванням і «наздогнав», яке зупинилося на перехресті. Нащастя, окрім трьох осіб постраждалих більше немає. «Я розумію, з такими аварійними перехрестями потрібно щось робити і ми вже всерйоз задумуємось про це. Для початку плануємо поставити нові світлофори, а не ставити це питання у чергу. Адже за минулий листопад 2008 року лише на нашій Чемеровеччині за подібних обставин сталося дев’ять ДТП», - розповідає Сергій Романович.
А що ж буде з водієм вантажівки? Один з працівників міліції зауважує, що зараз складено лише протокол, а що буде далі – невідомо. Але, мабуть, йому дорого коштуватимуть два майже зруйнованих життя та ремонт «Рено Преміум» плюс «Бентлі».
вторник, 16 декабря 2008 г.
Не вбивай мене, мамо!
Наш процес життя на землі здійснюється за певним кругообігом, ритм якого постійно прискорюється. Історія відходить у минуле, але багато людських хиб та проблем передаються від покоління до покоління. Ти народжуєшся, ростеш, радієш життю, молодості, розважаєшся, задовольняєш свої духовні і, далеко не в останню чергу, тілесні потреби. Про наслідки останнього мало хто задумується навіть тоді, коли за ці «розваги» доводиться платити життям ненародженої людини і, вже згодом, своїм, зруйнованим після першого кроку.
З давніх-давен аборт відносять до ряду найстаріших проблем суспільства, медичної етики, філософії. Жодна релігія не дозволяла своїм правовірним брати участь у цьому процесі. Але сьогодні наше покоління, починаючи ще з ХХ століття, почало поширювати «мистецтво» штучного переривання вагітності, легалізувало та прийняло аборти, ввівши їх навіть у пункти планування сім’ї, майбутнього, регулювання народжуваності. Розвиваючи цим свої цивілізаційні уявлення про контроль та унормування, ми не бачимо цінності людського життя, хоча живемо вже досить давно не в Римській імперії. Цінність ембріона почала пізнаватися ще з раннього християнства, коли вбивство ненародженого прирівнювалося до вбивства людини. Адже християнська концепція стверджувала, що знищення плоду позбавляє його хрещення, очищення душі, отже це є смертельним гріхом. Тому в середні віки аборти вважалися страшним злочином, тягли за собою у покарання смертну кару, а вже згодом тюремні ув’язнення і каторжні роботи не лише для лікарів, але й для пацієнток.
Сьогодні ж сучасні законодавства про аборти, прийняті багатьма державами, частіше всього дозволяють переривання вагітності у першому триместрі (до 12 тижнів) вагітності.
Що ж стосується релігійних заборон, то зараз, мабуть, уже всім відомо, що Папа Римський змінив «список» гріхів, які ведуть у пекло. Так, до речі, аборт, зроблений до двадцятидення існування малюка-ембріона вже не вважається гріхом перед обличчям Господа. А перед собою? А перед людьми?
Усім відома статистика говорить, що в Росії лише два відсотки жінок ніколи не робили аборти, в Україні ж щороку через це «горе» не народжується близько 300 тисяч дітей, а 60% жінок, які роблять аборти, переривають таким чином першу вагітність. Дуже шкода, що багато хто із нас вважає ембріон не дитиною, поки він не почне ворушитися відчутно для навколишнього середовища. Але ж ще із самого початку його зачаття ми маємо справу з окремим організмом, який одразу отримує свій унікальний генетичний код, починає формуватися за своєю власною програмою! За теорією ймовірності двох генетично однакових організмів бути не може.
Вбиваючи дитину, жінка вбиває і своє здоров’я. Один із американських вчених Скотт Соммервіль стверджує, що його колеги медики довели зв`язок абортів з раком молочної залози: «Це захворювання поширюється дуже швидко, що стало загадкою для вчених. Медичні дослідження показали, що причиною зростання захворюваності може бути аборт. Вагітність жінки зумовлює гормональні зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру її грудей. Естроген та інші гормони наповнюють організм матері. Під їхнім впливом грудні клітини потужно ростуть. Мережа молочних проток починає розвиватися, щоб потім перетворитисяв справжні молочні залози. У цей час клітини найчутливіші до впливу деяких чинників, що спричинюють рак. Передчасне припинення вагітності залишає мільйони клітин грудей призупиненими в розвитку, в перехідному стані. У такому вигляді вони мають надзвичайно високий ризик перетворення на ракові».
Та окрім вищесказаного існує ще безліч проблем. Адже аборт не лише ускладнює перебіг наступної, можливо вже бажаної вагітності, але й збільшується і ризик утворення пухлин молочних залоз, шийки і тіла матки, є найчастішою причина гінекологічних захворювань (після аборту вони розвиваються в кожної п'ятої жінки), аборт порушує роботу ендокринної і нервової систем, знижує опірність організму. Взагалі, після одного аборту загроза викидня при наступній вагітності складає 26%, після двох - зростає до 32%, а після трьох – досягає 41 %.
Говорять, що після смерті батьки зустрічаються з душами вбитих ними дітей. Так, якщо знову звернутися до Біблії, то жінка, що зробила викидень і стала вбивцею, обов’язково постане перед Господом і дасть відповідь за свій гріх, бо він вважається гірше смертного. Тому, вбиваючи ненароджене дитя, батьки вбивають себе. Оскільки ненароджена людина, як і доросла, має безсмертну душу, то після смерті відбудеться зустріч батьків з душами убитих ними дітей. Щодо цього, нещодавно прочитала у книзі В. Ю. Тихоплава і Т. С. Тихоплава "Фізика віри", прочитала цікавий факт: за допомогою апаратури науковці виявили, що під час убивства від ембріона-людини відділяється фантом його генетичного апарату, який ніби «мстить» убивці, спричиняючи в нього різні розлади, муки, хвороби тіла, загрозу божевілля й самогубство. Через сорок днів каркас фантома розпадається, утворивши у матці своєрідну енергетичну рану, яка, на відміну від тілесної, не заживає. Якщо жінка знову зачне і зародок прикріпиться до хворого місця, то її дитина буде приречена на тяжку хворобу і передчасну смерть.
З давніх-давен аборт відносять до ряду найстаріших проблем суспільства, медичної етики, філософії. Жодна релігія не дозволяла своїм правовірним брати участь у цьому процесі. Але сьогодні наше покоління, починаючи ще з ХХ століття, почало поширювати «мистецтво» штучного переривання вагітності, легалізувало та прийняло аборти, ввівши їх навіть у пункти планування сім’ї, майбутнього, регулювання народжуваності. Розвиваючи цим свої цивілізаційні уявлення про контроль та унормування, ми не бачимо цінності людського життя, хоча живемо вже досить давно не в Римській імперії. Цінність ембріона почала пізнаватися ще з раннього християнства, коли вбивство ненародженого прирівнювалося до вбивства людини. Адже християнська концепція стверджувала, що знищення плоду позбавляє його хрещення, очищення душі, отже це є смертельним гріхом. Тому в середні віки аборти вважалися страшним злочином, тягли за собою у покарання смертну кару, а вже згодом тюремні ув’язнення і каторжні роботи не лише для лікарів, але й для пацієнток.
Сьогодні ж сучасні законодавства про аборти, прийняті багатьма державами, частіше всього дозволяють переривання вагітності у першому триместрі (до 12 тижнів) вагітності.
Що ж стосується релігійних заборон, то зараз, мабуть, уже всім відомо, що Папа Римський змінив «список» гріхів, які ведуть у пекло. Так, до речі, аборт, зроблений до двадцятидення існування малюка-ембріона вже не вважається гріхом перед обличчям Господа. А перед собою? А перед людьми?
Усім відома статистика говорить, що в Росії лише два відсотки жінок ніколи не робили аборти, в Україні ж щороку через це «горе» не народжується близько 300 тисяч дітей, а 60% жінок, які роблять аборти, переривають таким чином першу вагітність. Дуже шкода, що багато хто із нас вважає ембріон не дитиною, поки він не почне ворушитися відчутно для навколишнього середовища. Але ж ще із самого початку його зачаття ми маємо справу з окремим організмом, який одразу отримує свій унікальний генетичний код, починає формуватися за своєю власною програмою! За теорією ймовірності двох генетично однакових організмів бути не може.
Вбиваючи дитину, жінка вбиває і своє здоров’я. Один із американських вчених Скотт Соммервіль стверджує, що його колеги медики довели зв`язок абортів з раком молочної залози: «Це захворювання поширюється дуже швидко, що стало загадкою для вчених. Медичні дослідження показали, що причиною зростання захворюваності може бути аборт. Вагітність жінки зумовлює гормональні зміни, які, в свою чергу, змінюють структуру її грудей. Естроген та інші гормони наповнюють організм матері. Під їхнім впливом грудні клітини потужно ростуть. Мережа молочних проток починає розвиватися, щоб потім перетворитисяв справжні молочні залози. У цей час клітини найчутливіші до впливу деяких чинників, що спричинюють рак. Передчасне припинення вагітності залишає мільйони клітин грудей призупиненими в розвитку, в перехідному стані. У такому вигляді вони мають надзвичайно високий ризик перетворення на ракові».
Та окрім вищесказаного існує ще безліч проблем. Адже аборт не лише ускладнює перебіг наступної, можливо вже бажаної вагітності, але й збільшується і ризик утворення пухлин молочних залоз, шийки і тіла матки, є найчастішою причина гінекологічних захворювань (після аборту вони розвиваються в кожної п'ятої жінки), аборт порушує роботу ендокринної і нервової систем, знижує опірність організму. Взагалі, після одного аборту загроза викидня при наступній вагітності складає 26%, після двох - зростає до 32%, а після трьох – досягає 41 %.
Говорять, що після смерті батьки зустрічаються з душами вбитих ними дітей. Так, якщо знову звернутися до Біблії, то жінка, що зробила викидень і стала вбивцею, обов’язково постане перед Господом і дасть відповідь за свій гріх, бо він вважається гірше смертного. Тому, вбиваючи ненароджене дитя, батьки вбивають себе. Оскільки ненароджена людина, як і доросла, має безсмертну душу, то після смерті відбудеться зустріч батьків з душами убитих ними дітей. Щодо цього, нещодавно прочитала у книзі В. Ю. Тихоплава і Т. С. Тихоплава "Фізика віри", прочитала цікавий факт: за допомогою апаратури науковці виявили, що під час убивства від ембріона-людини відділяється фантом його генетичного апарату, який ніби «мстить» убивці, спричиняючи в нього різні розлади, муки, хвороби тіла, загрозу божевілля й самогубство. Через сорок днів каркас фантома розпадається, утворивши у матці своєрідну енергетичну рану, яка, на відміну від тілесної, не заживає. Якщо жінка знову зачне і зародок прикріпиться до хворого місця, то її дитина буде приречена на тяжку хворобу і передчасну смерть.
Я повернуся сюди знову ...
Сквер «Танкістів» у Кам’янці-Подільському відомий, мабуть, усім мешканцям цього міста – починаючи корінними жителями і закінчуючи студентством. Парк – місце «загальних зборів»…Тут щодня проходять безліч людей: хтось однохвилинно перебігає алейкою, поспішаючи кудись, хтось зупиняється, побачивши знайомого, а шумна компанія порушує тишу, яка покликана берегти славу. Тут безліч людей, але тут немає нікого.
Справжній осінній день помітний особливо тут, у сквері, де, сидячи на лавочці, намагаєшся не звертати увагу на навколишній шум. Говорять, що жовтий – колір ностальгії. Отже, тут ностальгія… А за чим? Зрозумієш лише тоді, коли проникнеш у таємну душу цього майже півстолітнього скверу.
Відчуваю під ногами холодну бруківку, але йти звідси чомусь не хочеться. Тут, серед усіх, можна побути на одинці: на одинці з собою, з природою (ну принаймні, хоч якоюсь її крапелькою в урбанізованому місті!), подумати і поспостерігати. Чому тут все реальне тепер здається награним – звуки, перехожі, почуття? Невже світ – це дійсно великий театр, у якому навіть пилинка має свою головну роль?
Купи жовтого, багряного і навіть ще десь зеленого листя привертають увагу. Разом їм мабуть безпечніше? І от, раптовий порив прохолодного, переплетеного з променями сонця, осіннього вітру піднімає над землею чудовий танок «красивого і засміченого». Один із листочків поривчасто біжить уперед, залишаючи решту веселого товариства позаду. Він підлітає вище і вище, ніби знову намагається вхопитися за гілочку, з якої нещодавно впав. Навіщо йому це? Чому він не може бути таким як інші – змиритися з усім, радіти, крутитись, непорушно лежати і «вмирати»?
Люди теж як листочки, якими грається вітер долі…
Іду задуманими алеями. Цікаво, а що думають оточуючі? Чи намагаються вони відчути те ж, що і я? Але тут кожен живе у своєму світі… Дзвінкий дитячий сміх пронизує осіннє повітря. Так, мабуть для дітей парк є хорошим місцем відпочинку. А більше? Колись, гуляючи цими ж місцями, вони навіть не задумаються, що цей сквер – святе місце їхнього дитинства та юності. «Єдине, що мене пов’язує з цим парком – любов до дитини. Сергійкові тут найбільше подобається», - говорить Марина, корінна кам’янчанка, яка виросла тут же, а тепер не бачить елементарного зв’язку з минулим.
Зупиняюся біля зручної лавочки. Мимоволі зав’язую розмову з сусідами. Для Олега та Дмитра тут немає нічого особливого – просто «зажигалка», як і для багатьох із молоді. «Пляшка пива і свіжий вітерець допомагають розрядити атмосферу напруженого дня, а ввечері тут і «зняти» когось можна!», – посміхаються хлопці. Невже це все? Чому вони не помічають чарівності цього місця, де можна зустріти свою долю і знайти себе, а не просто п’яною компанією весело провести час.
Час іти… Подумки прощаюся з деревами, які сьогодні відкрили мені свою таємницю… Говорять, що коли падає зірка потрібно загадувати бажання. Невже я потрапила під зорепад? Беру маленьку найяскравішу зірочку в руки і загадую бажання…
Альона Паламар
Справжній осінній день помітний особливо тут, у сквері, де, сидячи на лавочці, намагаєшся не звертати увагу на навколишній шум. Говорять, що жовтий – колір ностальгії. Отже, тут ностальгія… А за чим? Зрозумієш лише тоді, коли проникнеш у таємну душу цього майже півстолітнього скверу.
Відчуваю під ногами холодну бруківку, але йти звідси чомусь не хочеться. Тут, серед усіх, можна побути на одинці: на одинці з собою, з природою (ну принаймні, хоч якоюсь її крапелькою в урбанізованому місті!), подумати і поспостерігати. Чому тут все реальне тепер здається награним – звуки, перехожі, почуття? Невже світ – це дійсно великий театр, у якому навіть пилинка має свою головну роль?
Купи жовтого, багряного і навіть ще десь зеленого листя привертають увагу. Разом їм мабуть безпечніше? І от, раптовий порив прохолодного, переплетеного з променями сонця, осіннього вітру піднімає над землею чудовий танок «красивого і засміченого». Один із листочків поривчасто біжить уперед, залишаючи решту веселого товариства позаду. Він підлітає вище і вище, ніби знову намагається вхопитися за гілочку, з якої нещодавно впав. Навіщо йому це? Чому він не може бути таким як інші – змиритися з усім, радіти, крутитись, непорушно лежати і «вмирати»?
Люди теж як листочки, якими грається вітер долі…
Іду задуманими алеями. Цікаво, а що думають оточуючі? Чи намагаються вони відчути те ж, що і я? Але тут кожен живе у своєму світі… Дзвінкий дитячий сміх пронизує осіннє повітря. Так, мабуть для дітей парк є хорошим місцем відпочинку. А більше? Колись, гуляючи цими ж місцями, вони навіть не задумаються, що цей сквер – святе місце їхнього дитинства та юності. «Єдине, що мене пов’язує з цим парком – любов до дитини. Сергійкові тут найбільше подобається», - говорить Марина, корінна кам’янчанка, яка виросла тут же, а тепер не бачить елементарного зв’язку з минулим.
Зупиняюся біля зручної лавочки. Мимоволі зав’язую розмову з сусідами. Для Олега та Дмитра тут немає нічого особливого – просто «зажигалка», як і для багатьох із молоді. «Пляшка пива і свіжий вітерець допомагають розрядити атмосферу напруженого дня, а ввечері тут і «зняти» когось можна!», – посміхаються хлопці. Невже це все? Чому вони не помічають чарівності цього місця, де можна зустріти свою долю і знайти себе, а не просто п’яною компанією весело провести час.
Час іти… Подумки прощаюся з деревами, які сьогодні відкрили мені свою таємницю… Говорять, що коли падає зірка потрібно загадувати бажання. Невже я потрапила під зорепад? Беру маленьку найяскравішу зірочку в руки і загадую бажання…
Альона Паламар
Здрастуй, наша школо!
Чистий асфальт подвір’я, дитячий сміх схвильовані обличчя одинадцятикласників і дзвінок, який лунає для когось останнім закличним голосом.
Мабуть у кожній школі такий початок осені – День знань.
Минулого понеділка, першовересневого свята зустрічали гостей від районної державної адміністрації майже усі школи району.
Голова Чемеровецької райдержадміністрації С.В.Яцковський і начальник відділу освіти Д.В.Барціховська відвідали Чемеровецький МНВК №3 і Хропотівську ЗОШ (останню із подарунком – ноутбуком). Перший заступник голови райдержадміністрації В.А.Пелехацький побував у с. Черче, школа якого теж отримала комп’ютер. Почапинецька ЗОШ зустрічала заступника голови РДА В.В.Думанського, який відзнакою свого візиту до навчального закладу залишив комп’ютер.
Для Ямпільчицької школи І - ІІ ступе нів 1 вересня цього року стало не лише символічним святом, але й 40-річним ювілеєм. З вітальним словом сюди завітала заступник голови, керівник апарату райдержадміністрації М.М.Загородня. Подарунком для школи для школи був ноутбук. ЗАТ ТНК «Оболонь» теж не оминуло школу увагою, привітавши першокласників м’якими іграшками.
Мабуть у кожній школі такий початок осені – День знань.
Минулого понеділка, першовересневого свята зустрічали гостей від районної державної адміністрації майже усі школи району.
Голова Чемеровецької райдержадміністрації С.В.Яцковський і начальник відділу освіти Д.В.Барціховська відвідали Чемеровецький МНВК №3 і Хропотівську ЗОШ (останню із подарунком – ноутбуком). Перший заступник голови райдержадміністрації В.А.Пелехацький побував у с. Черче, школа якого теж отримала комп’ютер. Почапинецька ЗОШ зустрічала заступника голови РДА В.В.Думанського, який відзнакою свого візиту до навчального закладу залишив комп’ютер.
Для Ямпільчицької школи І - ІІ ступе нів 1 вересня цього року стало не лише символічним святом, але й 40-річним ювілеєм. З вітальним словом сюди завітала заступник голови, керівник апарату райдержадміністрації М.М.Загородня. Подарунком для школи для школи був ноутбук. ЗАТ ТНК «Оболонь» теж не оминуло школу увагою, привітавши першокласників м’якими іграшками.
Моя чужа професія
Пам’ятаю як у дитинстві мріяла працювати у міліції. Гарна форма, чесна робота, боротьба за справедливість та повага від людей – чого ще хотіти?! Так – так, але ілюзії з часом розвіюються. Це лише по телевізору все гарно, або коли дивилися на рідного дядька у пагонах, а далі і не заглядаєш…
Сьогодні повертаюся з кінотеатру майже о пів на одинадцяту вечора. Снігу ще немає, але ж місто все одно гарне, і то зовсім нічого, що нічну тишу порушують крик збудженої алкоголем і наркотиками молоді. Шкода лише, що заспокоїти їх немає кому… А от і вони – «стражі порядку», здавалося б поважні, сміливі, з «зірочками» і без, але у мене міліція вже не викликає ні захоплення, ні довіри. І не дивно, забагато слави про неї ходить! Не хочу псувати собі настрій цими думками, але знову потрапляє на очі звична картина, яку вже раз п’ятий бачу за минулий місяць: один з молодих офіцерів відходить від решти і намагається познайомитися з дівчиною. Отримавши відмову своїм похітливим бажанням, сержантик разом із п’яненькими колегами починають нагадувати чимось обурених тінейджерів, «прославляючи» дівчину нецензурними виразами та лайливими криками їй у слід. Ну що поговоримо далі про культуру і гуманізм цієї найпочеснішої професії?!
От іще один епізод пригадала. Десь у вересні цього року у нас, в Чемерівцях, сталось гучне ДТП: перший заступник начальника районного відділу міліції М.В.Синишин, будучи у нетверезому стані, близько сьомої години вечора, їдучи на великій швидкості, зіткнувся зі скутером, водій якого 19-річний Олександр помер миттєво. З одного боку – гучна справа, а з іншого – кому потрібно відкривати рота на міліцію? Так протягом максимум двох тижнів справу закрили. Сашка похоронили, та ще й у справі зазначили, що це він їхав на скутері з виключеними фарами і врізався на перехресті у авто міліціянта. Свідки ж твердять все по-іншому. Та краще мовчати… от тут вже напевно поговоримо про справедливість!!!
Багато таких випадків трапляється, але ж, в кінці – кінців, не усі такі аморальні! Невідомі грані цієї чужої професії не варто судити лише зі спостережень. Як та у пісні: «…наша служба и опасна и трудна…». Бо ж скільки людей у формі загинуло при виконанні своїх службових обов’язків, скільки їх дійсно гордяться тим, що можуть нас оберігати! А що, якби я не відхилилася б від дитячої мрії, і ця професія стала моєю? Я мабуть теж влилася б в це русло і хотіла приховати її ганьбу.
Сьогодні повертаюся з кінотеатру майже о пів на одинадцяту вечора. Снігу ще немає, але ж місто все одно гарне, і то зовсім нічого, що нічну тишу порушують крик збудженої алкоголем і наркотиками молоді. Шкода лише, що заспокоїти їх немає кому… А от і вони – «стражі порядку», здавалося б поважні, сміливі, з «зірочками» і без, але у мене міліція вже не викликає ні захоплення, ні довіри. І не дивно, забагато слави про неї ходить! Не хочу псувати собі настрій цими думками, але знову потрапляє на очі звична картина, яку вже раз п’ятий бачу за минулий місяць: один з молодих офіцерів відходить від решти і намагається познайомитися з дівчиною. Отримавши відмову своїм похітливим бажанням, сержантик разом із п’яненькими колегами починають нагадувати чимось обурених тінейджерів, «прославляючи» дівчину нецензурними виразами та лайливими криками їй у слід. Ну що поговоримо далі про культуру і гуманізм цієї найпочеснішої професії?!
От іще один епізод пригадала. Десь у вересні цього року у нас, в Чемерівцях, сталось гучне ДТП: перший заступник начальника районного відділу міліції М.В.Синишин, будучи у нетверезому стані, близько сьомої години вечора, їдучи на великій швидкості, зіткнувся зі скутером, водій якого 19-річний Олександр помер миттєво. З одного боку – гучна справа, а з іншого – кому потрібно відкривати рота на міліцію? Так протягом максимум двох тижнів справу закрили. Сашка похоронили, та ще й у справі зазначили, що це він їхав на скутері з виключеними фарами і врізався на перехресті у авто міліціянта. Свідки ж твердять все по-іншому. Та краще мовчати… от тут вже напевно поговоримо про справедливість!!!
Багато таких випадків трапляється, але ж, в кінці – кінців, не усі такі аморальні! Невідомі грані цієї чужої професії не варто судити лише зі спостережень. Як та у пісні: «…наша служба и опасна и трудна…». Бо ж скільки людей у формі загинуло при виконанні своїх службових обов’язків, скільки їх дійсно гордяться тим, що можуть нас оберігати! А що, якби я не відхилилася б від дитячої мрії, і ця професія стала моєю? Я мабуть теж влилася б в це русло і хотіла приховати її ганьбу.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
