Пам’ятаю як у дитинстві мріяла працювати у міліції. Гарна форма, чесна робота, боротьба за справедливість та повага від людей – чого ще хотіти?! Так – так, але ілюзії з часом розвіюються. Це лише по телевізору все гарно, або коли дивилися на рідного дядька у пагонах, а далі і не заглядаєш…
Сьогодні повертаюся з кінотеатру майже о пів на одинадцяту вечора. Снігу ще немає, але ж місто все одно гарне, і то зовсім нічого, що нічну тишу порушують крик збудженої алкоголем і наркотиками молоді. Шкода лише, що заспокоїти їх немає кому… А от і вони – «стражі порядку», здавалося б поважні, сміливі, з «зірочками» і без, але у мене міліція вже не викликає ні захоплення, ні довіри. І не дивно, забагато слави про неї ходить! Не хочу псувати собі настрій цими думками, але знову потрапляє на очі звична картина, яку вже раз п’ятий бачу за минулий місяць: один з молодих офіцерів відходить від решти і намагається познайомитися з дівчиною. Отримавши відмову своїм похітливим бажанням, сержантик разом із п’яненькими колегами починають нагадувати чимось обурених тінейджерів, «прославляючи» дівчину нецензурними виразами та лайливими криками їй у слід. Ну що поговоримо далі про культуру і гуманізм цієї найпочеснішої професії?!
От іще один епізод пригадала. Десь у вересні цього року у нас, в Чемерівцях, сталось гучне ДТП: перший заступник начальника районного відділу міліції М.В.Синишин, будучи у нетверезому стані, близько сьомої години вечора, їдучи на великій швидкості, зіткнувся зі скутером, водій якого 19-річний Олександр помер миттєво. З одного боку – гучна справа, а з іншого – кому потрібно відкривати рота на міліцію? Так протягом максимум двох тижнів справу закрили. Сашка похоронили, та ще й у справі зазначили, що це він їхав на скутері з виключеними фарами і врізався на перехресті у авто міліціянта. Свідки ж твердять все по-іншому. Та краще мовчати… от тут вже напевно поговоримо про справедливість!!!
Багато таких випадків трапляється, але ж, в кінці – кінців, не усі такі аморальні! Невідомі грані цієї чужої професії не варто судити лише зі спостережень. Як та у пісні: «…наша служба и опасна и трудна…». Бо ж скільки людей у формі загинуло при виконанні своїх службових обов’язків, скільки їх дійсно гордяться тим, що можуть нас оберігати! А що, якби я не відхилилася б від дитячої мрії, і ця професія стала моєю? Я мабуть теж влилася б в це русло і хотіла приховати її ганьбу.
Сьогодні повертаюся з кінотеатру майже о пів на одинадцяту вечора. Снігу ще немає, але ж місто все одно гарне, і то зовсім нічого, що нічну тишу порушують крик збудженої алкоголем і наркотиками молоді. Шкода лише, що заспокоїти їх немає кому… А от і вони – «стражі порядку», здавалося б поважні, сміливі, з «зірочками» і без, але у мене міліція вже не викликає ні захоплення, ні довіри. І не дивно, забагато слави про неї ходить! Не хочу псувати собі настрій цими думками, але знову потрапляє на очі звична картина, яку вже раз п’ятий бачу за минулий місяць: один з молодих офіцерів відходить від решти і намагається познайомитися з дівчиною. Отримавши відмову своїм похітливим бажанням, сержантик разом із п’яненькими колегами починають нагадувати чимось обурених тінейджерів, «прославляючи» дівчину нецензурними виразами та лайливими криками їй у слід. Ну що поговоримо далі про культуру і гуманізм цієї найпочеснішої професії?!
От іще один епізод пригадала. Десь у вересні цього року у нас, в Чемерівцях, сталось гучне ДТП: перший заступник начальника районного відділу міліції М.В.Синишин, будучи у нетверезому стані, близько сьомої години вечора, їдучи на великій швидкості, зіткнувся зі скутером, водій якого 19-річний Олександр помер миттєво. З одного боку – гучна справа, а з іншого – кому потрібно відкривати рота на міліцію? Так протягом максимум двох тижнів справу закрили. Сашка похоронили, та ще й у справі зазначили, що це він їхав на скутері з виключеними фарами і врізався на перехресті у авто міліціянта. Свідки ж твердять все по-іншому. Та краще мовчати… от тут вже напевно поговоримо про справедливість!!!
Багато таких випадків трапляється, але ж, в кінці – кінців, не усі такі аморальні! Невідомі грані цієї чужої професії не варто судити лише зі спостережень. Як та у пісні: «…наша служба и опасна и трудна…». Бо ж скільки людей у формі загинуло при виконанні своїх службових обов’язків, скільки їх дійсно гордяться тим, що можуть нас оберігати! А що, якби я не відхилилася б від дитячої мрії, і ця професія стала моєю? Я мабуть теж влилася б в це русло і хотіла приховати її ганьбу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий